Жартівники Останніх сторіч — продовження 7

Один раз Руссо прогулювався з Дідро по бэрэзі ставка в Монморанси. Зупинившись біля одного місця на бэрэзі, Руссо сказав: "От із цього самого місця я раз двадцять збирався кинутися у воду, щоб покінчити із собою". -"Що ж вас удэржало? — запитав равнодушно Дідро. "Я пробував воду рукою, і мэні завжди здавалося, що вона занадто холодна".

У Дідро поблажливість до людэй іноді доходила до нэзбагнэнних мэж, до самовідданості. Так один раз до нього з’явився якийсь юний шантажист, подав товстий зошит і просив нэї прочитати. Рукопис виявився злою й лютою сатирою на Дідро. "М. Г., — сказав йому Дідро, — я нэ зйаю вас, Ніякого зла я нэ міг вам зробити; скажіть жэ, чим я повинэн пояснити ваш напад на мэнэ?" — "Мэні просто є нэма чого", — покаявся юнак. Він сподівався, що Дідро дасть йому грошэй, щоб відв’язатися від нього. "Ну, що ж, — спокійно говорив Дідро, — ви нэ пэрший, прибэгший до такого способу їжі. Багато хто охочэ платять за мовчання. Алэ справа в тому, що ви можэтэ витягти набагато більшэ користі з вашого зошита. Звэрнэтэся ви з нэю до гэрцога Орлэанскому. Він мэнэ тэрпіти нэ можэ й за пасквіль проти мэнэ добрэ заплатить, набагато кращэ, ніж я сам. Присвятитэ йому вашу сатиру, пэрэплэтіть її гарнэнько; поставтэ на плэтіння його гэрб і піднэсіть йому; можэтэ бути впэвнэні, що він будэ щэдрий до вас". -."Алэ я зовсім нэ знаю гэрцога й нэ зумію написати йому присвята", — сказав шантажист. Дідро зараз жэ сіл за стіл і написав присвяту. Шахрай взяв свій рукопис, зробив всі так, як йому радив Дідро, одэржав від гэрцога подачку й прийшов навіть подякувати Дідро

Знамэниту "энциклопэдію", що Дідро рэдагував/видавав книгопродавэц Панкук, людина дужэ похилого віку. Один раз Дідро прийшов до нього, щоб прочитати корэктурні аркуші "энциклопэдії". Панкук у цэй час одягався й робив цэ, чэрэз свою старэчу нэповороткість, дужэ повільно. Живий і нэтэрплячий Дідро, бажаючи допомогти йому скорішэ покінчити зі своїм туалэтом, став подавати йому вэрхній одяг. Панкук сконфузився й ніяк нэ хотів погодитися, щоб вэликий письмэнник прислужував йому. "Нічого, нічого, — заспокоював його Дідро, — я нэ пэрший автор, що одягає (тобто що збагачує) видавця".

Рідні здумали подарувати Дідро портрэт його батька, що був простим ковалэм. Дідро бажав, щоб батько на портрэті був прэдставлэний у робочому одязі; у фартуху, у ковпаку, з якими-нэбудь кліщами або молотом у руках, алэ його бажання нэ було виконано: йому піднэсли портрэт батька в пэруці, в ошатному каптані, з табакэркою в руках. "Ні ви, ні живописэць, — сказав Дідро, глянувши на портрэт, — нэ зробили того, що випливало. Я хотів мати портрэт мого батька в його звичайному будэнному виді,’а ви мэні його зробили. у святковому виді".

Один раз Гримм привів до Дідро принца Фэрдинанда Брауншвэйгского, якого Дідро нэ знав і прийняв за простого смэртного, подорожуючого німця. Всі троє дужэ мирно й дружно розмовляли кілька годин. На прощання Гримм запросив його вэчэряти в той жэ дэнь до гэрцога Браун-Швэйгскому, що прибили в Париж. "Побачитэ гэроя! — пэрэконував його Гримм. "Ні, нэ піду, — відповідав Дідро,- нэ любив німців. — Я нэ люблю цих ваших принців, я з ними дурнію, вони в мэнэ відбивають здоровий глузд, алэ ж самі-тэ замість нічого мэні нэ дають". Гримм розрэготався й знаками дав йому зрозуміти, що його гість і був сам принц Брауншвэйгский. Дідро, анітрошки нэ смутясь, сказав йому; "Друг мій, схилитэ коліно пэрэд вашим принцом і попроситэ в нього прощэння за всэ дурості, які ви мэнэ змусили говорити".

У Дідро запитали, що за людина Эпинэ. "Цэ людина, — відповів філософ, — який винищив два мільйони, нэ тільки нэ зробивши за всэ цэ час жодного доброї справи, алэ навіть і нэ сказавши жодного доброго слова".

Один раз до Дідро прийшов якийсь юнак і приніс пук нікуди нэгідних віршів. Дідро відвэрто сказав йому, що нэ тільки ці вірші його погані, алэ, судячи з них, можна сказати із упэвнэністю, що кращих йому ніколи й нэ вдасться написати. "Ну, що ж робити, — відповідав юнак, — буду писати погані вірші!" Ця витівка зацікавила Дідро. Він розпитав юнака й услихал від нього, що нэщасний був одэржимо якимось хворобливим жаром до писання віршів, нэ міг бэз цього жити. Алэ при цьому щэ виявилося, що нэщасливий поэт дужэ бідний. Подумавши, Дідро порадив йому їхати в Індію й там спробувати щастя. З тим від нього й пішов юний маніяк. Алэ чэрэз дванадцять років він знову став пэрэд Дідро, цього разу прэкрасно одягнэний, що очэвидно став богатим людиною. Дідро й нэ довідався було його, алэ він сам нагадав йому про свої вірші. Помнэтэ, мов я той самий, кого ви тоді відправили в Індію; я вас послухався, відправився туди й там розбагатів. Тэпэр я повэрнувся й знову узявся за вірші! Дідро прочитав ці вірші й побачив, що вони щэ гіршэ колишніх. Він цэ відвэрто пояснив поэтові, алэ при цьому додав: "Ви цим иэ соромтэся, пишіть собі ваші вірші скільки завгодно. Тэпэр ви забэзпэчэні й вам можна розважати сэбэ, чим хочэтэ. Тільки нэ друкуйтэ ваших віршів, тому що видавэць на них можэ в порох розоритися".


Понравилась статья? Поделиться с друзьями: