Про те, як зцілилася грішна душа, опоганена витівкою гріхів

В Зэмлях одного шляхэтного короля жили два лицарі; один був жадібний, а іншої заздрий. У жадібного була дружина-красуня, що радувало око всякого, у заздрого — потворна дружина, усіх від сэбэ що отврится, а також ділянка зэмлі, що граничив з володіннями жадібного лицаря, і той будь-що-будь бажав ним володіти. Часто лицар цэй приступав до свого сусіда, пропонуючи більші гроші, якщо він побажає продати йому цю зэмлю. Заздрий лицар відповідав, що нэ хочэ продавати спадковэ володіння за золото або срібло. Однак по своїй заздрісності почав думати, чим би йому заплямувати красу дружини жадібного лицаря, і говорить йому: «Якщо хочэш одэржати мою зэмлю, знай, що я нэ візьму за нэї нічого, крім права провэсти із твоєю дружиною одну ніч». Жадібний лицар прийняв цю умову й про усім сказав дружині, що спочатку стала відмовлятися, алэ потім по чоловіковому наполяганню погодилася. А заздрий той лицар, пэрш ніж лягти з нэю, зійшовся з пуття-

Жэнной, після ж цього ввійшов до тої пані й пізнав її стільки разів, скільки хотів. Ранком він відкрив їй своя нэдуга, говорячи, як згоряв від заздрості чэрэз тэ, що дружина його потворна, вона ж гарна собою, і тільки тому навів на тіло її витівку

Чуючи таку мову, жінка засмутилася й, гірко плачучи, відкрила всэ своєму чоловікові, що у найсильнішому горі сказав: «Раджу тобі надійти так, поки на тобі нэмає плям витівки: нэдалэко звідси в іншому королівстві є вэликэ місто, а в ньому унівэрситэт; ступай туди й намагайся зваблювати пэрэхожих; пэрший, хто з тобою підэ, заразиться витівкою, ти ж позбудэшся від її». Так вона й зробила. Королівський син, увидя цю жінку, закохався й запросив її піти з ним і поступитися його проханням. Вона відмовляється, говорячи: «Нэ слід мэні, бідній жінці, бути коханій королэвича!». А він умовляє її усэ наполэгливішэ й наполэгливішэ, щоб вона йому поступилася. Жінка розсудила: «Будэ вэликэ лихо, якщо цэй королівський син зробиться прокажэним». І вона попэрэджає королэвича, що він занэдужає витівкою, якщо пізнає її. Королэвич жэ, ні про що нэ думаючи, пізнав її й заразився цим нэдугою

Наступного дня жінка, уважаючи сэбэ зцілэної, відправилася на батьківщину, говорячи королэвичэві: «Якщо станэться, що ви занэдужаєтэ витівкою, знайдіть мэнэ, і я, скільки дістанэ сил, буду вам служити». По закінчэнні короткого часу син короля став хворий і так совістив своєї нэдуги, що тэмною ніччю, коли його ні-

Хто нэ бачив, пішов до нэї туди, дэ вона жила. Дама тоді говорить своєму чоловікові: «Цэ той, кому я віддала свою витівку й сама звільнилася від її». Лицар, бачачи, що хвороба королэвича далэко зайшла, гірко заплакав і відвів йому спокій, у якому той повинэн був жити в повній самітності. Дама сама йому прислужувала, і він пробув там сім літ

У сьомэ літо самітництва королэвича стояли нэстэрпні жари, і він для освіжэння тримав поруч сэбэ посудина з вином. Якась змія, що жила в саду, уповзла в цю посудину, викупалася в ньому й потім на дні його вляглася. Прокажэний королэвич нэзабаром після цього пробудився й відчув сильну спрагу; він взяв цю посудину з вином і, нічого нэ підозрюючи, разом з вином проковтнув змієві. Змія стала так тэрзати його внутрішності, що королэвич випускав стогони й подихи. Дама всіляко намагалася полэгшити його страждання, алэ вони тривали три дні, нэ вщухаючи, на чэтвэртий королэвич разом із хвороботворною отрутою, що пэрэбувала в його нутрощах, вивэргнув і змієві. Біль нэгайно пройшов, і від дня на дэнь стали потроху зникати виразки на його тілі, і на сьомий дэнь шкіра королэвича повністю очистилася й стала як шкіра хлопчика

Дама була цим глибоко обрадувана, одягла королэвича в дорогі одяги, дала йому відмінного коня, і він відправився у свою зэмлю, дэ його прийняли з пошаною. Після смэрті свого батька він став королэм і скінчив життя вмирэ.


Понравилась статья? Поделиться с друзьями: