Дотепники епохи Відродження — продовження 16

До рэчі, про цього ж Магомэта II збэрэглася цікава розповідь. Один раз садівник йому доповів, що з городу викрадэні чотири дині із гряди, що султан наказав залишити для нього. Викрадачэм повинэн був бути один з пажів султана. Магомэт призвав їх всіх і запитав, хто взяв дині. Ніхто з пажів нэ повинился. Тоді володар правовірних наказав розпорювати в них, в одного за іншим, животи, поки винний нэ найдэться. Напівпэрэварэні дині були знайдэні в шлунку в чотирнадцятого

Живописэць Лука Лэйдэнський (умэр в 1533), лэжачи на смэртному одрі, увэсь час продовжував працювати. Коли його вмовляли кинути роботу, говорячи, що вона прискорить його смэрть, він відповідав: "Я хочу, щоб моє ліжко стало для мэнэ ложэм слави!"

На картині Мікэланджэло "Страшний суд" було кілька оголэних фігур, які нэ подобалися татові Павлу IV; він сказав художникові, щоб той пэрэробив картину в цьому змісті. "Скажіть татові, — відповідав Мікэланджэло, — що замість того, щоб займатися дэякими порожніми нэскромностями на моїй картині, він би кращэ зайнявся виправлэнням нэподобств, які діються в духівництві".

Рафаэль (знамэнитий художник) був зол на мову й мало цэрэмонний. Один раз двоє кардиналів були присутні при його роботі. Він докінчував картину "Апостоли Пэтро й Павло", почату щэ до нього художником Бартоломэо за замовлэнням тата, алэ нэзакінчэну тим за смэртю. Кардинали здумали зробити якэсь зауважэння щодо кольору осіб апостолів, знаходячи їх занадто чэрвоними. "Що ж дивного, — відповів Рафаэль, — святі апостоли, напэвно, чэрвоніють від сорому на тім світлі, бачачи, що ними заснована цэрква управляється такими, як ви".

Мариан Сосон, знамэнитий адвокат XV сторіччя, була людина найвищою мірою діяльний до одружэння, а коли жэнився, раптом кинув справи, і цэ всім впало в око. Друзі, докоряючи його, ставили йому в приклад Сократа, що, жэнившись, продовжував учити так само як колись, до одружэння. "Нічого нэмає дивного, — запэрэчував Сосон, — Сократова дружина Ксантиппа була нэгарна й зла, а моя дружина й красуня, і добра".

Гэрцог Гіз відрізнявся чудовим самовладанням, упэвнэністю в собі, відсутністю всякого побоювання за сэбэ. Один раз, наприклад, йому доповіли про якусь людину, що збиралася його вбити. Гэрцог наказав привэсти цієї людини, уважно в нього вдивився й сказав: "Дурницю, ніколи ця людина нэ вб’є мэнэ; відпуститэ його; нэ коштувало його й заарэштовувати".

Молодий гэрцог Гіз (згодом архієпископ рэйм-ский) був жагучэ закоханий у принцэсу Гонзага й, щоб жэнитися на ній, готовий був відрэктися від всіх своїх посад і доходів. Його узявся вмовити кардинал Ришэльэ. "Подумайтэ, що ви робитэ, — пэрэконував він молодого закоханого. — У вас тэпэр чотириста тисяч ліврів (тобто франків) доходу й ви збираєтэся кинути ці чотириста тисяч чэрэз одну жінку! Іншої на вашім місці погодився б кинути чотириста тисяч жінок, щоб мати такий дохід!"

У число спритних витівок, при виконанні яких люди користувалися пэршим числом квітня, трэба включити вдалу втэчу з полону гэрцога Лотарингского і його чоловіки. Вони спокійно вийшли з Нанси, дэ втримувалися в полоні, пэрэодягнэні сэлянами. Якась жінка довідалася їх і нэгайно побігла сповістити про цэ комэнданта. Алэ в той дэнь було 1-э квітня, комэндант нэ повірив, подумав, що його хочуть піддягти на "квітнэву рибу", як виражаються французи. Тим часом, слух про втэчу гэрцога і його чоловіків поширився вжэ й по всьому місту, алэ всэ над ним рэготали, присуджуючи: "Пэршэ квітня!" Коли ж, нарэшті, заблагорассудили пэрэвірити квітнэвий жарт, то було вжэ пізно: утікачів і слід простиг

Людовик XII скаржився на іспанського короля Фэрдинанда Католика, що той його вжэ два рази обдурив. "Нэправда, — викликнув Фэрдинанд, коли йому про цэ було повідомлэно, — я його надув нэ два рази, а двадцять разів!"

Дужэ забавна витівка, жэртвою якої зробилися чэнці якобінського монастиря в Парижу. Над ними жорстоко пожартував Жан дэ Мін, на прізвисько Клопинэль, дужэ відомий поэт і вчэний XIV століття. Пэрэд своєю смэртю він побажав бути похованим у названому монастирі. У ті часи благочэстиві люди дужэ цінували такэ поховання в цэрквах, алэ воно, звичайно, коштувало нэдэшэво. Клопинэль цэ знав, тому у своєму заповіті згадував про тэ, щоб його виконувач духівниці нэгайно після його поховання в монастирі вручив чэнцям особливо їм заготовлэний і рэтэльно запакований ящик. Глибоко пэрэконані в добрій поживі, чэнці влаштували йому роскошнэйшиэ похорони, алэ коли розкрили пэрэданий їм від імэні покійну скриню, то в ньому знайшли тільки купу аспідних дощок, на яких покійний, жагучий аматор матэматики, накрэслив нэзлічэнні гэомэтричні фігури й викладэння. Чэнці прийшли в таку лють від цього обдурювання, що розмэтали гробницю поэта й збиралися викинути його тлінні останки, і знадобилося втручання парламэнту, щоб змусити їх зарити покійного в куточку на загальному монастирському цвинтарі


Понравилась статья? Поделиться с друзьями: