Бібліографічні відомості про життя Скаррона Поля

Скаррон Поль

Скаррон Поль — (4 липня 1610, Париж — 6 жовтня 1660, Париж) — французький романіст, драматург і поет

Сьома дитина в родині чиновника Рахункової палати, Поль Скаррон обрав кар’єру священнослужителя. В 1632 р. одержав місце в приході в Ле-Мане. Був наближений до єпископа Шарлю де Бомануар і дуже популярний у провінційних салонах. В 1638 р. він зненацька занедужав ревматизмом, і 28-літній життєрадісний, люблячий повеселитися абат перетворився в розбитого паралічем каліку, винужденого проводити значну частину часу в кімнаті, нерідко виносячи страшний біль всуставах.

Це нещастя не перешкодило йому посилено займатися літературною роботою й проявляти у своїх творах рідке, не зломлене недугою дотепність. Не маючи майже ніяких засобів до існування, він повинен був прибігати до заступництва меценатів, присвячуючи їм свої добутки, домагаючись грошових посібників, пенсій і т.п. Улюбленець Ганни Австрійської, після публікації в 1649 р. памфлетних віршів на адресу кардинала Мазарини, він втратився королівської пенсії й змушений заробляти на життя віршами-присвятами

Скаррон вернувся в Париж і в 1652 р. женився на 17-літній безприданниці Франсуазе д’Обинье, внучці поета Агриппи д’Обинье, майбутньої мадам де Ментенон, що скрасила останні 8 років його життя. У своєму будинку в паризькому кварталі Марі, прозваному «Притулком Безгрішшя», він відкрив літературний салон, де часто збиралося блискуче літературне напівсвітло, до яких приєднувалися багато наближені до королівського двору. Там бували поети Сент-Аман, Тристан Пустельник, Бенсерад, абат Буаробер, живописець Миньяр, маршал Франції Тюренн, Нинон де Ланкло.

Дебютував «Збірником з декількох бурлескних віршів» (фр. «Recueil de quelques vers burlesques») в 1643 р. Як літературний діяч Скаррон виступав супротивником усього неприродного, піднятого або нудотного. Одним із самих популярних його творів був «Вергілій навиворіт» (Virgile travesti) (1648—53) — місцями дуже дотепна, місцями грубувата пародія на енеиду, обошедшая всю Європу й визвавшая наслідування (напр. у Німеччині — жартівну поему Блюмауера, у Росії — перелицьовані «енеиди» Котляревского й Осипова).

Небагато раніше Скаррон випустив поему «Тифон, або Гигантомахия» (Typhon ou la Gigantomachie), у якій пародіюються пишномовні героїчні поеми. Ода «Hero et Léandre» представляє собою пародію на тріскучі й беззмістовні добутки різних «одописцев».

У кращому творі Скаррона — «Комічному романі» (Roman comique) (1649—57) — виразно позначається його негативне відношення до того штучного жанру, що культивували д’юрфе, Ла Кальпренед, г-жа Скюдери й ін. Млосним вздихателям, селадонам і шляхетним, чутливим лицарям, які тоді приводили в захват читаючу публіку й уважалися найкращими героями, протипоставлені тут грубуваті, невиховані, іноді цинічні, але зате вихоплені з навколишньої дійсності люди, що говорять простою мовою, що люблять все ясне, певне, реальне, тісно пов’язані з тою средою й тим краєм, де вони народилися й живуть. Скитания трупи акторів по Франції дають Скаррону можливість виявити свою спостережливість, вивести цілий ряд типових, яскраво змальованих особистостей, відтворити провінційне життя

Маса побутових подробиць, що стосуються, напр., акторського середовища, становлять інтерес і тепер, та й взагалі завдяки дотепності й непідробленій веселості автора інші сторінки роману можуть бути із задоволенням прочитані современною публикою. В «Комічному романі» немає справжньої фабули, що надавала б єдність всьому добутку; численні епізоди на кожному кроці переривають головну нитку оповідання. Безсумнівно й те, що нерідко ми знаходимо в Скаррона не простої, цілком об’єктивне зображення реального життя, а трохи однобічне, часом навіть карикатурне, що почасти наближається до типу «шахрайського роману». Найбільше, однак, добуток Скаррона є яскравим зразком так званого «genre burlesque» (від італійського слова «burla» — «жарт, витівка»).

Скаррону належить досить видне місце в історії французької літератури XVII в.: його роман з’явився противагою однобічному пануванню тих добутків, автори яких уважали зображення неприкрашеної дійсності чимсь низинного й невартим гарного письменника. Крайності й захоплення, у які впадав Скаррон, були естественною реакциею проти крайностей старої школи; в основі його творчості лежав зародок розумного, здорового реалізму

Скаррон писав також комедії — «Жодле, або Слуга-Пан» (Jodelet, ou le maître valet) (1645), «L’héritier ridicule» (1649), «Дон Иафет Вірменський» (Don Japhet d’Arménie) (1653), «Le gardien de soi-même» (1655) і ін., — сонети, послання, мадригали, зібрані під загальним заголовком «Poésies diverses». Повне зібрання творів Скаррона видане в 1737 р. в Амстердамі, в XIX столітті перевидані «Virgile travesti» (1858) і «Roman comique» (1857).

Із творчістю Скаррона були досить добре знайомі деякі російські письменники починаючи з XIX століття; так, В. Майков у своїй героїко-комічній поемі «Єлисей, або роздратований Вакх», безсумнівно наслідував його манері; у першій пісні цієї поеми попадається звертання до «душечке, улюбленому Скаррону». ПРО «Вергілій навиворіт» (Virgile travesti) мав поняття Микола Осипов, коли писав свою «енеиду, вивернуту на виворіт». В 1763 р. з’явився російський переклад «Веселої повісті» (Roman comique), зроблений В. Тепловим


Понравилась статья? Поделиться с друзьями: