Бібліографічні відомості про життя Куприна Олександра Івановича

Куприн Олександр Іванович

Олександр Іванович Куприн (26 серпня (7 вересня) 1870, Наровчат, Пензенська губернія — 25 серпня 1938, Ленінград) — російський письменник. Прізвище Куприн походить від назви річки в Тамбовській губернії — Купри.

Народився 26 серпня (7 вересня н.с.) у селі Наровчат Пензенської губернії в родині дрібного чиновника, що вмер через рік після народження сина. Мати (із древнього роду татарських князів Куланчакових) після смерті чоловіка переїхала в Москву, де пройшли дитинство і юність майбутнього письменника. Шести років хлопчик був відданий у Московський Разумовский пансіон (сирітський), звідки вийшов в 1880. У той же рік надійшов у Московську військову академію, перетворену в Кадетський корпус

Після закінчення навчання продовжив військове утворення в Олександрівськом юнкерському училищі (1888 — 90). Згодом опише свою «військову юність» у повістях «На переломі (Кадети)» і в романі «Юнкера». Уже тоді мріяв стати «поетом або романістом».

Першим літературним досвідом Куприна були вірші, що залишилися неопублікованими. Перший добуток, що побачив світло, — розповідь «Останній дебют» (1889).

В 1890, закінчивши військове училище, Куприн у чині підпоручика був зарахований у піхотний полк, що стояв у Подільській губернії. Офіцерське життя, що він вів протягом чотирьох років, дала багатий матеріал для його майбутніх добутків. В 1893—1894 вв. петербурзькому журналі «Російське багатство» вийшли його повість «Потемки» і розповіді «Місячної вночі» і «Дізнання».

Життя російської армії присвячена серія розповідей: «Нічліг» (1897), «Нічна зміна» (1899), «Похід». В 1894 Куприн вийшов у відставку й переїхав у Київ, не маючи ніякої цивільної професії й маючи малий життєвий досвід. У наступні роки багато мандрував по Росії, перепробувавши безліч професій, жадібно усмоктуючи життєві враження, які стали основою його майбутніх добутків

В 1890-е опублікував нарис «Юзовский завод» і повість «Молох», розповіді «Лісова глухомань», «Перевертень», повести «Олеся» і «Кет» («Прапорщик армійський»).

У ці роки Куприн познайомився з Буніним, Чеховим і Горьким. В 1901 переїхав у Петербург, початків працювати секретарем «Журналу для всіх», женився на М. Давидовой, народилася дочка Лідія. У петербурзьких журналах з’явилися розповіді Куприна: «Болото» (1902); «Конокради» (1903); «Білий пудель» (1904). В 1905 вийшло найбільш значний його добуток — повість «Двобій», що мав великий успіх

Виступу письменника із читанням окремих глав «Двобою» стали подією культурного життя столиці. Його добутку цього часу були досить ґречні: нарис «Події в Севстополі» (1905), розповіді «Штабс-капітан Рибников» (1906), «Ріка життя», «Гамбринус» (1907). В 1907 женився другим шлюбом на сестрі милосердя Е. Гейнрих, народилася дочка Ксенія

Творчість Куприна в роки між двома революціями протистояло упадочним настроям того років: цикл нарисів «Листригони» (1907 — 11), розповіді про тварин, розповіді «Суламифь», «Гранатовий браслет» (1911). Його проза стала помітним явищем російської літератури початку століття

Після Жовтневої революції письменник не прийняв політику воєнного комунізму, «червоний терор», він відчув страх за долю російської культури. В 1918 прийшов до Леніна із пропозицією видавати газету для села — «Земля». Один час працював у видавництві «Всесвітня література», заснованому Горьким

Восени 1919, перебуваючи в Гатчині, відрізаної від Петрограда військами Юденича, емігрував за кордон. Сімнадцять років, які письменник провів у Парижу, були малоплодотворним періодом. Постійний матеріальний нестаток, туга за батьківщиною привели його до рішення повернутися в Росію. Навесні 1937 важкохворий Куприн повернувся на батьківщину, тепло зустрінутий своїми шанувальниками

Опублікував нарис «Москва рідна». Однак новим творчим планам не призначено було здійснитися. Умер у ніч на 25 серпня 1938 року після важкої хвороби (рак мови). Похований у Ленінграді, на Літераторських мостках, поруч із могилою Тургенєва

Творчість

Повісті й романи* Перший день (1936), режисер Олександр Такайшвили* Білий пудель (1955), режисери Маріанна Рошаль, Володимир Шредель* Чаклунка — (La Sorciere, 1956), режисер: Андре Мішель, у гл. ролі Марина Влади* Двобій (1957), режисер Володимир Петров* Анафема (1960), режисер Сергій Гиппиус* Гранатовий браслет (1964), режисер Абрам Роом* Дівчинка й слон (1969), режисер Леонід Амальрик* Олеся (1970), режисер Борис Ивченко* Шурочка (1982), режисер Йосип Хейфиц* И от прийшов Бумбо…(1984), режисер Надія Кошеверова* Улюбленець публіки (1985), режисери Олександр Згуриди, Нана Клдиашвили* Яма (1990), режисер Світлана Іллінська* Гамбринус (1990), режисер Дмитро Месхиев* Брегет (1997), режисер Віталій Ованесов* Дрібнота (2005), режисер Володимир Морозов* Юнкера (2006), режисер Ігор Черницкий


Понравилась статья? Поделиться с друзьями: