Бібліографічні відомості про життя Бэкона Фрэнсиса

Бекон Френсис

Френсис Бекон, син Николаса Бекона, одного з вищих сановників при дворі королеви Єлизавети, народився 22 січня 1561 р. у Лондоні. В 1573 г.

Він надійшов у Тринити — коледж Кембриджського університету. Через три роки Ф. Бекон у складі англійської місії відправився в Париж, звідки в 1579 р. через смерть батька змушений був вернутися Ванглию.

Першим поприщем самостійної діяльності Бекона була юриспруденція. Він навіть став старійшиною юридичної корпорації. Молодий юрист, однак, розцінював свої успіхи в юридичній області як трамплін до політичної кар’єри. В 1584 г.

Бекон уперше був вибраний у палату громад. Почавши із хльостких опозиційних виступів, він потім став завзятим прихильником корони. Піднесення Бекона як придворного політика наступило після смерті Єлизавети, при дворі Якова I Стюарта. Король обсипав Бекона чинами, нагородами, даруваннями. З 1606 р. Бекон займав ряд досить високих посад (штатний королівський адвокат, вищий королівський юрисконсульт).

Роки клопітливої придворної служби, однак, дозволили Бекону, що рано почувствовали смак до філософії, зокрема філософії науки, моралі, права, написати й випустити у світло твору, що згодом прославили його як видатного мислителя, родоначальника філософії нового часу. Ще в 1597 р. вийшла друком його перша робота — «Досвіди й наставляння», що містить нариси, які він потім двічі буде допрацьовувати й перевидавати. ДО 1605 р. ставиться трактат «Про значення й успіх знання, божественного й людського».

Тим часом в Англії наступає пора абсолютистського правління Якова I: в 1614 р. він розпустив парламент і до 1621 р. правил одноосібно. Маючи потребу у відданих радниках, король особливо наблизив до себе Бекона, на той час митецького царедворця

В 1616 р. Бекон став членом Таємної ради, в 1617 р. — лордом-хоронителем великої печатки. В 1618 р. Бекон — уже лорд, верховний канцлер і пер Англії, барон Веруламский, з 1621 р. — віконт Сент-Албанський. Під час "беспарламентского" правління в Англії повновладно панував улюбленець короля лорд Бекингем, протистояти стилю правління якого (марнотратство, хабарництво, політичні гоніння) Бекон не міг, а можливо, і не хотів

Коли в 1621 р. королеві все-таки довелося скликати парламент,те образа парламентаріїв, нарешті, знайшла своє вираження. Почалося розслідування корупції посадових осіб. Бекон, ставши перед судом, визнав свою провину. Пери засудили Бекона досить суворо — аж до висновку в Тауер, — однак король скасував рішення суду. Не було б щастя, так нещастя допомогло

Відставлений від політики, Бекон віддався тій улюбленій справі, у якому всі вирішували не інтриги й сріблолюбство, а чистий пізнавальний інтерес і глибокий розум — науково-філософському дослідженню. 1620 р. ознаменований виходом у світло «Нового органона», задуманого як друга частина праці «Велике відновлення наук».

В 1623 р. виходить у світло великий добуток «Про достоїнство збільшенні наук» — перша частина «Великого відновлення наук». Бекон пробує перо й у жанрі модної в XVII в. філософської утопії — він пише «Нову Атлантиду». Серед інших творів видатного англійського мислителя варто згадати також «Думки й спостереження», «Про мудрість древніх», «Про небо», «Про причини й початки», «Історія вітрів», «Історія життя й смерті», «Історія Генріха VII» і др.

Умер Френсис Бекон 9 квітня 1626 г.


Понравилась статья? Поделиться с друзьями: